Батьківство

Чого бояться діти та як їх підтримати?

Темрява, монстри під ліжком, собаки, смерть. Страхи — нормальна частина дитинства, і вони змінюються з віком. Пояснюємо, яких страхів чекати і як підтримати дитину, не посилюючи їх.

Дівчинка з ліхтариком у ліжку, тінь ведмедика на стіні, поруч сидить мама
Коротко

Страхи — нормальна частина розвитку, і вони закономірно змінюються з віком. Огляд Елеонори Ґаллоне показав: немовлята бояться гучних звуків і незнайомців, дошкільнята — темряви, тварин і уявних істот, школярі — травм, хвороб, оцінювання й соціальних ситуацій. Дослідження Петера Мюріса з колегами виявило, що страхи й тривожні сни дуже поширені серед дітей 4–12 років. Найкраще допомагає не висміювати й не уникати, а підтримувати та поступово долати страх разом.

  • Дитячі страхи нормальні й змінюються з віком.
  • Висміювання або повне уникнення страху зазвичай його посилює.
  • Допомагають визнання почуттів, інформація і поступове знайомство з тим, що лякає.

«Мамо, там хтось є!» — третій раз за ніч. Ви втомлені, і хочеться сказати: «Нічого там немає, спи». Але для дитини страх справжній.

Що кажуть дослідження

Елеонора Ґаллоне узагальнила сто років досліджень дитячих страхів 1. Страхи змінюються разом із розвитком мислення:

  • немовлята й малюки: гучні звуки, падіння, незнайомці, розлука з батьками;
  • дошкільнята (3–6): темрява, тварини, монстри й уявні істоти, гроза;
  • молодші школярі (7–10): травми, хвороби, смерть, природні катастрофи, страшні новини;
  • старші діти й підлітки: оцінки, невдачі, думка однолітків, соціальні ситуації.

Загалом із віком кількість страхів зменшується, а їхній зміст стає реалістичнішим.

Петер Мюріс і колеги опитали понад 150 дітей 4–12 років 2. Страхи, тривоги й страшні сни мали більшість дітей. Діти пояснювали їхнє походження трьома шляхами: неприємний досвід, спостереження за іншими і — найчастіше — інформація (розповіді, фільми, новини).

Як це виглядає в житті

Страх у дітей може проявлятися не лише словами: проблеми із засинанням, «прилипання» до батьків, біль у животі перед садочком, уникнення певних місць, істерики. Під час війни багато дітей мають страхи, пов’язані з сиренами, вибухами, розлукою — це нормальна реакція на ненормальні обставини.

Що робити

  • Визнайте почуття. «Я бачу, тобі страшно» замість «Не вигадуй».
  • Не висміюйте. Сором не прибирає страх, а лише вчить його приховувати.
  • Дайте інформацію за віком. Пояснити, звідки грім, як поводяться собаки.
  • Не уникайте повністю. Уникнення закріплює страх. Краще — маленькі кроки: подивитися на собаку здалеку, потім ближче.
  • Дайте інструменти. Нічник, ліхтарик, «чарівна» іграшка-охоронець, дихальні вправи.
  • Обмежте страшний контент. Новини й фільми — частий джерело страхів.
  • Будьте спокійним прикладом. Діти зчитують ваш страх.

Якщо страхи дуже сильні або тривалі — читайте «Як зрозуміти, що дитина має підвищену тривожність?». Про страх сирен — «Як підтримати дитину під час повітряної тривоги?».

Часті запитання

Чи варто перевіряти шафу на монстрів?

Можна, якщо це заспокоює і стає частиною ритуалу. Але краще поступово переходити до розмов: «Я поруч, у нашому домі безпечно» і заохочувати власні способи впоратися — ліхтарик, улюблена іграшка.

Коли страх — привід до психолога?

Якщо страх дуже сильний, триває місяцями, заважає спати, ходити в садочок чи школу, гратися з іншими, або з’явився після травматичної події.

Джерела

  1. Gullone, E. (2000). The development of normal fear: A century of research. Clinical Psychology Review, 20(4), 429–451. doi:10.1016/S0272-7358(99)00034-3
  2. Muris, P., Merckelbach, H., Gadet, B., & Moulaert, V. (2000). Fears, worries, and scary dreams in 4- to 12-year-old children: Their content, developmental pattern, and origins. Journal of Clinical Child Psychology, 29(1), 43–52. doi:10.1207/S15374424jccp2901_5

Evidence-based · Human-centered · Practical — як ми пишемо і перевіряємо матеріали.

Стаття має освітній характер і не замінює консультації фахівця. Ми цитуємо першоджерела й оновлюємо текст, коли з’являються нові дані. Помітили неточність? Напишіть нам — див. редакційну політику.

Читайте також Усі матеріали теми

Розсилка