Як зрозуміти, що дитина переживає наслідки травматичних подій?

Після обстрілу дитина кілька ночей прокидається з криком. Через тиждень вона малює лише вибухи. Через місяць — досі боїться заходити до кімнати, де була під час удару. Де межа між природною реакцією на жах і розладом, який потребує допомоги? Наука дає досить чіткі орієнтири.

Як часто діти мають ПТСР після травми

Найвідоміший метааналіз на цю тему провела Ева Алісич із колегами. Вони об’єднали дані 43 незалежних вибірок (3 563 дитини й підлітки), які пережили травматичні події, і виключили групи, що вже лікувалися, щоб не завищувати результати 1.

Головні цифри:

• 15,9% дітей і підлітків після травми мали посттравматичний стресовий розлад;
• найнижчий рівень — 8,4% у хлопців після травм, не завданих людьми (аварії, природні катастрофи);
• найвищий — 32,9% у дівчат після міжособистісних травм (насильство, напад).

Що це означає для українських родин: більшість дітей не розвивають ПТСР, навіть пережиши страшне. Але кожна шоста — розвиває, а травми, завдані людьми (а війна — саме така), несуть вищий ризик. Тому важливо не панікувати й водночас не пропустити ознаки.

Нормальна реакція чи розлад

У перші дні й тижні після жахливої події майже всі діти реагують: погано сплять, бояться, чіпляються за батьків, злякано реагують на звуки. Це нормальна реакція на ненормальні обставини. Здебільшого такі прояви поступово слабшають.

Про ПТСР варто думати, коли симптоми:

• тримаються довше місяця;
• не слабшають або посилюються;
• заважають жити: спати, гратися, ходити до садка чи школи, спілкуватися.

Ознаки ПТСР за віком

Малюки й дошкільнята (до 6 років)

Маленькі діти рідко можуть розповісти про свої переживання. Їхній ПТСР видно в поведінці:

• повторювана гра, що відтворює подію (вибухи, падіння), без полегшення;
• нічні жахи і страх засинати;
• регрес: втрата навичок — мовлення, туалету, самостійного засинання;
• сильний страх розлуки з батьками;
• спалахи злості, плаксивість, «прилипання» до дорослих.

Систематичний огляд досліджень дітей раннього віку, які пережили війну й тероризм, підтвердив ці типові реакції й наголосив: стан батьків суттєво впливає на те, як малюки переживають травму 2.

Молодші школярі

• нав’язливі спогади, розповіді чи малюнки про подію;
• кошмари;
• уникання місць, людей, розмов, що нагадують про травму;
• скарги на біль у животі чи голові без медичної причини;
• проблеми з концентрацією, погіршення навчання;
• почуття провини («це через мене»).

Підлітки

• флешбеки, ніби подія повторюється;
• емоційне «оніміння», відстороненість від друзів і родини;
• постійна настороженість, дратівливість, спалахи гніву;
• ризикована поведінка, вживання алкоголю чи інших речовин;
• думки про безглуздість майбутнього.

Що можуть зробити батьки

1. Подбати про власний стан. Діти «зчитують» безпеку з дорослих. Ваш спокій — найсильніший захист. Детальніше — у статті «Діти і війна».
2. Повернути передбачуваність. Розпорядок, ритуали, знайомі речі.
3. Говорити чесно й просто. Відповідати на запитання, не уникати теми, але й не перевантажувати подробицями.
4. Приймати почуття. «Тобі страшно, це нормально. Я з тобою». Допомагає емоційний коучинг.
5. Обмежити тригери. Новини, відео з війни, розмови дорослих про жахи — не при дитині.
6. Не чекати, що «саме пройде», якщо ознаки тримаються понад місяць.

Як допомагають фахівці

Найкраще досліджений метод лікування ПТСР у дітей — травмафокусована когнітивно-поведінкова терапія, у якій бере участь і батько чи мати. Дитина вчиться розуміти свої реакції, справлятися з тривогою і поступово, у безпечних умовах, перепрацьовує травматичний досвід.

Зверніться до дитячого психолога або психіатра, якщо:

• симптоми тримаються понад місяць;
• дитина ранить себе чи говорить про смерть;
• ви не можете впоратися з поведінкою дитини;
• дитина пережила загибель близької людини.

Підлітки можуть самостійно й анонімно зателефонувати на лінію 116 111. Інші контакти — на сторінці «Де шукати допомоги».

Дитина, яка пережила жахливе, не «зламана». Вона потребує часу, безпеки і дорослих, які знають, коли покликати на допомогу.